ПРОДОВЖУЄМО ПІДТРИМУВАТИ ЗСУ!
Люди з великим і добрим серцем
Зразу ж, з початком широкомасштабного вторгнення, оранізувались допомагати ЗСУ берестівчаночки. Ініціатором і реалізатором ідеї у той час була одна із мешканок села Світлана Гаврилюк Вона зуміла переконати більше десяти господинь і вони стали займатись випічкою, яку відправляли на лінію фронту для бійців. Її складові - борошно, яйця, жири зносили самі, допомагали на перших порах і односельчани, одним словом - робота закипіла. Восени дівчата ще займалися квасниною-помідори, огірки, капуста..., робили каші, тушкованки... Вся ця їжа мимоволі нагадує нашим захисникам рідний дім, адже господині вкладають у приготування страв свою душу..
Згодом, Світлана з сім"єю виїхала в Польщу, але дружний колектив, вірніше , стержень колективу - працює досьогодні. Вона не забуває про подруг, передає їм какао, цукрову пудру, ванільний цукор, кунжут та інше необхідне для випічки.
Велику допомогу дівчатам надає директор ТОВ "Берестівське" Олександр Рибаченко. В першу чергу, він виділив приміщення, ним став колишній ФАП, забезпечує дровами , сплачує комунальні послуги за світло, подарував жарову шафу.. Ще на його плечах борошно, олія, цукор і т.і..
Дівчата - Валентина Поєдинок, Тамара Шевчук, Раїса Бубелянчик, Тетяна Кукуруза, Олена Кушнір, Тамара Лазенкова, Наталія Наливайко щодень приходять у свою пекарню, як на роботу, хоча зарплатою тут і не пахне. Першою приходить Валентина Поєдинок, яка очолила бойовий загін, розпалює піч, робить заміс. Затим, підходять і дівчата. Поки тісто висходить замішують домашнє печиво і починають випікати. Окрім нього, в асортименті пиріжки з яблуком, вишнею, булочки. І так з дня у день.
На Різдво вони вирішили заробити на продукти-яйця, маргарин, жири гроші і давай колядувати по хатах - і односельчан привітали, і добре діло зробили. Назбирали не мало-не багато-17 тис. 730 грн. Взимку ці кошти здорово виручали, коли яйця були в ціні. Використовують їх зараз, коли з якимось продуктом сутужно.
Коли односельці жартують про зарплату, яку ніхто з них жодного разу не одержував, волонтерки тільки посміхаються. Не розуміють ті, що найвища їм нагорода за цю щоденну нелегку працю-усвідомлення причетності до нашого війська і вдячність воїнам за захист.
Є постійні і надійні волонтери, які відвозять випічку на фронт, це - Володимир Фіголь та Роман Косик. Ці хлопці теж мають великі серця, оскільки забезпечують доставку продукції за місцем призначення. Часто привозять на пекарню продукти . З ними налагоджена співпраця.
Так спільно, всі разом, без лишнього гомону, крок за кроком працюють на перемогу.
Бійці одного із формувань разом зі своєю вдячністю передали жінкам прапор України зі своїми підписами, яким вони надзвичайно дорожать.
Одинадцятий рік війни. Дехто до цього часу не може визначитись чим зайнятись, дехто "працює" над розхитуванням човна, у якому пливемо всі. Одні цього не помічають, інші роблять вигляд, що не помічають, а третім це на руку. Коли ми станемо єдиними у досягненні головного-перемоги!? І чи станемо? Будемо вільними, чи і далі нами будуть маніпулювати?!
