ВІНШУВАЛИ З 95-РІЧЧЯМ ВАСИЛЯ ПАВЛОВИЧА
Шановний мешканець нашої громади , почесний ветеран праці, член Спілки журналістів України ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ НОВОСЕЛЬСЬКИЙ відзначив своє дев
яностопятиріччя!
Серед усіх довгожителів Липовецької громади це один із найактивніших і шановних мешканців.
За його мужніми чоловічими плечима майже сторіччя життя, зітканого із буремних історичних подій, пережитих емоцій, зустрічей і втрат, важких трудових буднів.
Сьогодні це людина, наповнена глибокою мудрістю і людськими цінностями, яких навчили батьки і, власне, саме життя. Тепер він має можливість не тільки відчувати любов, підтримку і турботу, а й допомагати своєю мудрою порадою.
У цей день, першим Василя Павловича привітав зі славним ювілеєм колектив, у якому він живе й продовжує працювати над своїми незавершеними справами.
На столику, застеленому білою скатертиною- букет квітів та вітальна листівка. За дорученням міського голови Віктора Бичкова, завітали на гостину з нагоди визначної дати в житті Василя Павловича секретар виконкому міської ради Ольга Русецька, голова ветеранського осередку с. Зозів, колега, Ганна Павлівна Кучер, в.о. директора КЗ «ЦНСП» Володимир Москалюк, колишній учень Сергій Петрович Шевчук. Розчулений ювіляр приймав вітання.
Подяку за активну життєву позицію, за багаторічну самовіддану працю на благо Липовеччини вручила Ольга Русецька. Ювіляр зауважив, що це шістдесят третя його нагорода. Посвідчення ветерана Вінницької обласної ветеранської організації за дорученням генерала, голови ради ветеранів Володимира Мазура, вручила Ганна Кучер. Ще були квіти, подарунки...Та найбільший подарунок для нього сьогодні це - увага. Тепло вітали учителя колишні випускники Зозівського ПАЛ Володимир Москалюк та Іван Шевчук. Сьогодні ще багато хто з його випускників згадав і привітав наставника. Телефонували голови ветеранських осередків сіл.
Спогади самі нахлинули на ювіляра, згадалось дитинство, юні роки, зрілість…
Народився Василь Павлович на Київщині 17 жовтня 1929 року в м. Узин, у селянській родині. По закінченні школи, вступив до Білоцерківського сільськогосподарського інституту, здобув кваліфікацію вчений агроном. Продовжив навчання в Українській сільськогосподарській академії. По завершенні навчання, прибув у Зозівську школу сільської механізації. Викладав спеціальні дисципліни. Познайомився із майбутньою дружиною Тамарою Лаврентіївною, одружилися, народили й виховали двох синів.
По-різному його величають зозівчани: людиною-енциклопедією за виключну пам»ять, філософом за вміння мислити неординарно, нумерологом, оскільки знається і на цьому, але всі в однаковій мірі поважають .
Його життєве кредо -«Співаю недоспіване, читаю недочитане, пишу недописане…» Це людина, яка все життя працює над собою. Більше ста надрукованих у пресі статтей на різну тематику, збірку віршів " Думки на самоті у віршованій формі", книгу " Людина та її поведінка" має він у своєму активі .
Все свідоме життя працював у одній освітній установі, був ініціатором і натхненником чудових ідей, мав хист до малювання, організаторські здібності. На заслуженому відпочинку продовжував працювати – писав, допомагав у справах ветеранській організації села.
Змістом життя по смерті дружини стали для Василя Павловича діти, троє внуків, двоє правнуків. Але зараз вони далеко.
Війна. Ця жахлива смертоносна трагедія українців торкнулася і його. Не сидів, склавши руки. Проводив у гуртожитку зустрічі із ВПО, яких у селі з початком війни було понад тисячу. Аби відволікти від трагедії, знайомив їх з історією села, видатними людьми Зозова, давав консультації, читав вірші.
Вже нічого не лякає його у цьому житті. Тому сміливо і відкрито бажає російському ворогу згинути із землі праведної за увесь біль і втрати, котрі приніс із собою.
Хочеться побажати цій неординарній людині мирного неба, доброго здоров»я і Божого благословення на многії літа!
З роси і води, шановний Василю Павловичу!
