ФУТБОЛ ЗАКЛИКАЄ ВСІХ ДО МИРУ!
Майбутніх чемпіонів виховують у Липовці. З цим і не посперечаєшся, бо результати наших спортсменів у чемпіонатах різного рівня є в тому яскравим прикладом.
Історію одного хлопчика , який зовсім недавно став грати за команду юніорів у Італії, не всі мали змогу прочитати у обласній пресі, . тому, знайомтесь:
Артем Бабіч народився у Липовці , і тут серед дорогих йому людей - дідуся й бабусі, пройшло його цікаве дитинство . Вони приділяли чимало уваги внуку, виховували особистість. В п"ять років Артем вже знав Гімн України, у шість читав поезії Ліни Костенко. До поезії йому привив любов дідіусь Анатолій Миколайович Романюк, бо сам на цьому знався.З перших класів хлопчика записали в ДЮСШ на баскетбол і до дитячої музичної школи у клас "Баян". Він був також активним читачем міської дитячої бібліотеки, яку відвідував разом з бабусею Оленою Леонтіївною. Вільного часу, практично, не було. А хотілося, як усім, бешкетувати, гратись...
З баскетболом не склалося, бо хлопчик відчув, що це не його і перейшов на футбол. Цей вид спорту став його стихією. До душі був і тренер Олег Чигур, вимогливий, як бабуся. Після того, як хлопчик опанував ази футбольної гри , тренер поставив Артема на воротях. Так крок за кроком, день за днем футбол заволодів його серцем раз і назавжди.
Після закінчення 7 класу поїхав до Київа,там сумував дуже. Бабуся захворіла . Під час карантину приїхав до рідненьких, аби побути з ними. У лютому минулого року повернувся до мами. Там його, 14 річного хлопчика, і застала війна. Мама в той час була у відрядженні в Грузії. Зовсім з чужими людьми став вибиратись із міста. Дорогою доводилось часто зупинятися в черзі, транспортом було забито всю проїжджу частину автостради. Повз їх автомобіль проїздив ворожий транспорт, було не по собі. Вибрались.
Добрався у Черкаську область разом із маминими знайомими. Тим часом, бабуся його вже розшукувала через волонтерів, мережу, розкидавши повідомлення по групах. Другим важким потрясінням для нього стала смерть дідуся. Але, знав, що як у Ліни Костенко " .. все на світі треба пережити..." .
У Київі залишатись було небезпечно. Приїхала мама і разом із нею відправились до Італії.
У новій школі було все незнайомим, від мови і до вчителя. Але, завдячуючи тому, що володіє англійською, швидко влився в колектив.Директор школи познайомив його із хлопчиками з України, став займатися футболом у шкільному гуртку. Було вже не так сумно.
Президент спортивного клубу "Юніор" Лука побачив Артема у грі і не відпустив його до спортивної школи. На першу гру тренер через інтернет мережу запросив на футбольний матч усіх, хто любить футбол, щоб підтримати 14 річного хлопчика з України. "Футбол закликає усіх до миру! "написав він у повідомленні в групі.На футбольне поле Артем вийшов загорнутим в український прапор, чим викликав у вболівальників щирі і гучні аплодисменти. Хлопець стояв зі сльозами в очах...
За все дякує своєму тренеру Олегу Чигуру і бабусі, які вчили не здаватись, а перемагати.
Зараз він вже лівий нападаючий в команді "Forte dei Marmi" італійського міста Форте де Мармі. Лише один українець серед інтернаціональної команди! Хай йому щастить !
Приємно, що Україну знають і за неї вболівають діти Італії, Франції, Польщі, Норвегії та інших країн. Безумовно, Україна переможе! Адже діти своє майбутнє бачать без війни і без кордонів. Слава Україні!
