СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВНУТРІШНЬОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ
СТРАТЕГІЯ державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року Загальна частина Збройна агресія Російської Федерації проти України, що триває з лютого 2014 р., призвела до масового переміщення людей. Особливо активно переміщення здійснювалося після початку широкомасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну в лютому 2022 року. Мільйони людей були змушені залишити свої домівки, роботу, соціальні зв’язки та звичне життєве середовище. Внутрішнє переміщення стало не лише гуманітарним викликом, а і довгостроковим соціально-економічним процесом, що впливає на демографічну структуру країни, розвиток територіальних громад, ринок праці, житлову сферу та соціальну згуртованість. Станом на 1 січня 2026 р. в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб обліковувалося понад 4,6 млн. таких осіб. З них внутрішнього переміщення після повномасштабного вторгнення зазнали 3,3 млн. осіб. Найбільша кількість внутрішньо переміщених осіб перемістилися з Донецької, Харківської, Херсонської, Запорізької та Луганської областей. Понад 500 тис. осіб обліковується в Харківській області, 469 тис. осіб — Дніпропетровській області, 435 тис. осіб — м. Києві. Крім того, за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на грудень 2025 р. кількість переміщених громадян України в країнах Європи — понад 5,3 млн. осіб та ще 549 090 осіб в інших країнах (переважно США та Канада). Частина таких осіб після повернення на підконтрольну територію України можуть бути облікованими як внутрішньо переміщені особи. Важливим кроком стало підписання 16 грудня 2025 р. в Гаазі за участю Президента України Конвенції про утворення Міжнародної компенсаційної комісії для України, спрямованої на відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Очікувана ратифікація зазначеної конвенції Верховною Радою України створює передумови для формування системного підходу до компенсації втраченого житла, майна та інших збитків, що є важливим елементом відновлення життєвих траєкторій внутрішньо переміщених осіб та прийняття ними рішень щодо інтеграції або повернення. 2 Кабінет Міністрів України послідовно реагує на виклики у сфері внутрішнього переміщення протягом всього циклу — від евакуації до інтеграції або повернення. Проте тривале переміщення значної частини населення потребує подальшого переходу від окремих рішень до цілісної державної політики, орієнтованої на відновлення життєвих траєкторій людей. У 2025 році рішенням Кабінет Міністрів України Мінсоцполітики визначено центральним органом виконавчої влади, відповідальним за формування та координацію державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб. Зазначене рішення закріпило інституційну відповідальність за комплексний підхід до підтримки внутрішньо переміщених осіб та створило основу для переходу від розрізнених програм до системної політики. Саме тому політика щодо внутрішньо переміщених осіб інтегрується також в логіку розвитку соціальної сфери як така, що орієнтована на потреби людини та спрямована на зміцнення соціальної згуртованості. Координаційна роль Мінсоцполітики ґрунтується на розумінні внутрішнього переміщення як перерваного життєвого циклу, а отже, внутрішньо переміщені особи потребують не тільки тимчасової допомоги, а і підтримки у відновленні доступу до житла, праці, соціальних послуг, освіти, участі в житті територіальної громади. Окрема увага в межах державної політики надається таким групам з числа внутрішньо переміщених осіб, як ветерани війни, особи старшого віку, особи з інвалідністю, а також дітям, зокрема дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, малолітнім дітям, які прибули без супроводження законного представника, та сім’ям з дітьми. Підтримка таких осіб здійснюється із застосуванням цільових інструментів і механізмів з урахуванням їх специфічних потреб. Ця Стратегія є елементом середньострокової державної політики, спрямованої на створення умов, за яких будуть задоволені потреби внутрішньо переміщених осіб і вони зможуть у повному обсязі користуватися своїми конституційними правами без будь-якої дискримінації, зокрема за походженням, місцем проживання чи самим фактом внутрішнього переміщення. Під час розроблення цієї Стратегії враховано норми Законів України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” і принципи міжнародного права, насамперед міжнародні стандарти, що регулюють питання внутрішнього переміщення, зокрема Керівні принципи ООН з питань внутрішнього переміщення, відповідні рекомендації та резолюції Комітету міністрів та Парламентської асамблеї Ради Європи, які стосуються прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, а 3 саме резолюція 2448 (2022) “Гуманітарні наслідки та внутрішнє й зовнішнє переміщення у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України”, а також основоположні документи у сфері прав людини, передусім Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Під час підготовки цієї Стратегії взято до уваги Рамкову програму Міжвідомчого постійного комітету з пошуку довгострокових рішень в інтересах внутрішньо переміщених осіб, утвореного резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. Основні проблеми, зумовлені внутрішнім переміщенням Збройна агресія проти України та її подальша ескалація, тимчасова окупація територій, руйнування інфраструктури населених пунктів внаслідок бойових дій призводять до зростання масштабів внутрішнього переміщення. Незважаючи на значні зусилля держави та партнерів, система підтримки внутрішньо переміщених осіб залишається не завжди здатною забезпечити послідовний перехід від кризового реагування до стійких рішень. До основних проблем, зокрема, належать: фрагментованість державної політики у сфері внутрішнього переміщення та інструментів її реалізації і відсутність цілісного маршруту внутрішньо переміщеної особи — відсутній єдиний, зрозумілий для людини маршрут підтримки та супроводу з моменту евакуації або самостійного залишення небезпечного регіону до інтеграції у територіальну громаду або повернення; допомога надається різними субʼєктами, зокрема недержавними, у вигляді окремих програм або послуг, які часто не пов’язані між собою і не формують послідовного шляху особи; недостатня координація та обмежене використання даних для прийняття рішень — недостатня диференціація потреб внутрішньо переміщених осіб під час обліку, що знижує адресність інструментів підтримки, дані часто використовуються фрагментарно та не завжди інтегровані між різними реєстрами та системами, що ускладнює планування політики та оцінку її впливу, призводить до швидких рішень і неефективного використання ресурсів; недостатня координація між рівнями влади та сферами політики знижує ефективність; переважання фокусу на факт внутрішнього переміщення, а не на потреби людини — чинна система підтримки внутрішньо переміщених осіб значною мірою базується на факті переміщення, а не на комплексній оцінці потреб і потенціалу людини або сім’ї, що було виправданим на початкових етапах масового внутрішнього переміщення, однак у середньо- та довгостроковій перспективі обмежує ефективність державного втручання. Відсутність уніфікованої оцінки потреб на ранніх етапах переміщення призводить до їх неврахування у процесі кейс-менеджменту (ведення 4 випадку) і зростання ризику залежності від допомоги для окремих груп осіб, обмеженої мотивації до самостійності; недостатня врегульованість та передбачуваність процесів евакуації осіб — відсутність чітких критеріїв оголошення евакуації і розмежування повноважень між національним і місцевим рівнем та надмірна залежність від гуманітарних організацій, зокрема у вивезенні маломобільних груп населення, свідчать про потребу у комплексній актуалізації законодавства з урахуванням умов воєнного стану. Зазначені проблеми посилюються неналежною підготовкою територіальних громад до евакуації, включно з відсутністю актуальних планів, транспорту та регулярного навчання населення. Водночас недостатнє інформування про порядок евакуації та державну підтримку після неї обмежує можливість ухвалення рішень; місця тимчасового проживання не можуть розглядатися як довгострокове рішення, особливо для сімей з дітьми та осіб з інвалідністю. Водночас наявні довгострокові житлові механізми перебувають на етапі формування і потребують масштабування та стабільного фінансування, таких, як соціальна оренда, підтримане проживання та програми доступного кредитування житла, такі як “єОселя” тощо; нерівна спроможність територіальних громад у реагуванні на внутрішнє переміщення — включення внутрішньо переміщених осіб у приймаючі територіальні громади ускладнюється нерівномірністю доступу до соціальної інфраструктури, робочих місць, освітніх та соціальних послуг та нестачею ресурсів і спроможності для розширення таких послуг відповідно до зростання чисельності населення, що створює ризики соціальної напруги та знижує рівень соціальної згуртованості; недостатня інтеграція політики щодо внутрішньо переміщених осіб з економічною політикою та політикою зайнятості — політика щодо внутрішньо переміщених осіб недостатньо пов’язана з регіональними стратегіями розвитку та стратегіями розвитку територіальних громад, зокрема в частині потреб місцевих ринків праці, та системою професійної освіти, що призводить до недовикористання людського потенціалу, затяжної економічної залежності та повторного переміщення у пошуках можливостей; неврегульованість процесу повернення — недостатньо системна підготовка повернення внутрішньо переміщених осіб на державному рівні, відсутні чіткі критерії готовності територій до їх повернення, невизначеним є мінімальний обсяг підтримки та механізми координації з відновленням інфраструктури, що, як наслідок, може призводити до повторного переміщення, розчарування та недовіри до державної політики; відсутність системного підходу до наслідків переміщення та його впливу на інтеграцію і відновлення життя — недостатня диференціація потреб осіб, які зазнали впливу тимчасової окупації, бойових дій, втрати соціальних зв’язків і невизначеності, призводить до обмеженого врахування 5 психосоціальних та ідентифікаційних аспектів, що ускладнює адаптацію, знижує рівень довіри та соціальної згуртованості і впливає на ефективність політики підтримки. Мета та принципи Стратегії Метою цієї Стратегії є запровадження та здійснення комплексних та системних заходів своєчасної та достатньої підтримки державою кожної людини, яка зазнала або може зазнати внутрішнього переміщення, у тому числі тих, які мали досвід перебування за кордоном, — від моменту виникнення відповідних обставин і прийняття рішення про переміщення до її адаптації, інтеграції чи добровільного повернення та реінтеграції за місцем попереднього проживання, з фокусом на відновлення самостійності та надання підтримки відповідно до індивідуальних потреб. Ця Стратегія базується на принципах: цілісності, узгодженості та керованості державної політики у сфері внутрішнього переміщення; справедливості; верховенства права; поваги та захисту прав людини в умовах внутрішнього переміщення з урахуванням норм і стандартів міжнародного права та практики Європейського суду з прав людини; недискримінації та гендерної рівності; безбар’єрності; міжвідомчої та міжсекторальної взаємодії з чітким розподілом ролей і відповідальності; партнерства держави і територіальних громад як ключових суб’єктів реалізації політики; участі та самоорганізації внутрішньо переміщених осіб; прийняття рішень на основі достовірних та актуальних даних про потреби внутрішньо переміщених осіб; добровільності повернення до покинутого місця проживання; посилення самозарадності внутрішньо переміщених осіб з урахуванням різноманіття; варіативності інструментів підтримки відповідно до потреб особи. Стратегічні цілі та шляхи їх досягнення Визначення цілей цієї Стратегії ґрунтується на оцінці викликів, пов’язаних з внутрішнім переміщенням внаслідок збройної агресії проти 6 України, та відображає етапи внутрішнього переміщення. Зазначені цілі реалізуються як взаємозв’язані елементи єдиного маршруту безперервної підтримки людини, яка зазнала внутрішнього переміщення. Стратегічна ціль 1. Забезпечення цілісної та скоординованої системи державної політики щодо внутрішнього переміщення Досягнення зазначеної цілі передбачає перехід від фрагментованих і швидких рішень у сфері внутрішнього переміщення до єдиної, керованої та передбачуваної системи державної політики, що охоплює всі етапи переміщення людини — від евакуації з небезпечних територій, сприяння виїзду з тимчасово окупованих територій до інтеграції у територіальні громади або добровільного повернення із забезпеченням людиноорієнтованого підходу. Ключовим елементом такої системи є посилена координуюча роль Мінсоцполітики, яке у 2025 році визначено центральним органом виконавчої влади, відповідальним за формування та координацію державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб. З метою забезпечення міжвідомчої узгодженості рішень та здійснення заходів політичного рівня при Мінсоцполітики буде забезпечено функціонування координаційної ради із залученням інших міністерств, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, національних та міжнародних організацій у межах спільної логіки політики та чітко визначених ролей. Досягнення зазначеної цілі також передбачає актуалізацію та узгодження законодавства у сфері внутрішнього переміщення з метою усунення прогалин, дублювання та суперечностей, а також забезпечення відповідності новій логіці державної політики. Законодавче регулювання повинно підтримувати цілісність підходів, чіткий розподіл повноважень між суб’єктами політики та можливість реалізації інструментів підтримки, орієнтованих на потреби. Інструментальною основою координації стане цифрова інтегрована платформа підтримки внутрішньо переміщених осіб, що розвивається як єдина національна інформаційно-аналітична система та інтерфейс міжвідомчої взаємодії, спрямований на формування цілісного та безперервного “Шляху внутрішньо переміщеної особи”. Платформа забезпечуватиме обмін, інтеграцію та узгоджене використання даних у межах єдиної системи, зокрема між Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб, Єдиною інформаційною системою соціальної сфери та іншими державними інформаційними ресурсами, і створюватиме основу для запровадження інтегрованої моделі підтримки внутрішньо переміщених осіб. Інтеграція платформи з іншими державними інформаційними системами забезпечить ухвалення управлінських рішень на основі даних, підвищить прозорість та ефективність державної політики, а також мінімізує ризики дублювання та неузгодженості заходів підтримки внутрішньо переміщених осіб. Для самої особи це означатиме більш 7 зрозумілий та зручний доступ до інформації про можливості підтримки, а також можливість відстежувати, які саме послуги та допомога їй були надані чи на які вона/він мають право. Важливим аспектом ефективності такої політики є інституціоналізований зворотний зв’язок від внутрішньо переміщених осіб. Звернення, скарги та пропозиції внутрішньо переміщених осіб повинні системно збиратися, узагальнюватися та використовуватися для формування і коригування державної політики. Механізм участі внутрішньо переміщених осіб, зокрема через ради з питань внутрішньо переміщених осіб, розглядається як інструмент консультацій та експертного залучення до формування та реалізації політики. Основними завданнями, необхідними для досягнення зазначеної стратегічної цілі, є: функціонування сталої загальнонаціональної міжсекторальної системи координації державної політики щодо внутрішнього переміщення, яка об’єднує зусилля державної, регіональної та місцевої влади, громадянського суспільства та міжнародних партнерів; забезпечення цілісності та узгодженості законодавства щодо внутрішнього переміщення та його відповідності міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини; розбудова і впровадження єдиної цифрової та аналітичної основи державної політики щодо внутрішнього переміщення та створення цілісного маршруту внутрішньо переміщеної особи; забезпечення наявності актуальних та повних даних щодо внутрішнього переміщення для формування політик і програм; впровадження сталих процедур участі внутрішньо переміщених осіб у процесах прийняття рішень, включно з консультаціями та механізмом зворотного зв’язку. Ключовими показниками досягнення цілі є: функціонування багаторівневого ефективного механізму координації дій державних і недержавних суб’єктів з метою реагування на виклики внутрішнього переміщення з чітко визначеними ролями і механізмом взаємодії між рівнями влади та партнерами; наявність узгодженого, цілісного, недискримінаційного та адаптованого до поточних умов і такого, що відповідає міжнародним стандартам, законодавству з питань внутрішнього переміщення; зв’язок цифрової інтегрованої платформи підтримки внутрішньо переміщених осіб з необхідними державними базами даних та Єдиною інформаційною системою соціальної сфери, що дає можливість підтримувати актуальність інформації щодо ситуації із внутрішнім переміщенням і поточними потребами внутрішньо переміщених осіб; 8 використання органами державної влади на всіх рівнях з метою запровадження і виконання обґрунтованих програм допомоги системи статистичних даних та регулярних і систематичних оцінок потреб внутрішньо переміщених осіб; інтеграція механізму участі внутрішньо переміщених осіб (зворотний зв’язок, консультативні ради, регулярні опитування) у процеси ухвалення рішень на всіх рівнях. Верхньорівневі показники досягнення цілі такі: відсоток територіальних громад, які надають підтримку та здійснюють регулярний обмін інформацією з використанням інтегрованої платформи підтримки внутрішньо переміщених осіб; щонайменше 75 відсотків територіальних громад визначають потреби внутрішньо переміщених осіб у документах стратегічного та бюджетного планування на середньостроковий період; кількість/частка консультацій, опитувань або засідань консультативних органів за участю внутрішньо переміщених осіб, результати яких використані під час формування або коригування політики. Стратегічна ціль 2. Координована евакуація з території бойових дій та виїзд з тимчасово окупованих територій з урахуванням потреб людей Досягнення зазначеної цілі передбачає посилення ролі держави у процесі евакуації та перехід від переважно логістичного підходу до моделі, орієнтованої на потреби, у межах якої рішення про евакуацію з території бойових дій або виїзд з тимчасово окупованих територій, розміщення та подальший маршрут людини ухвалюються з урахуванням її індивідуальних потреб і можливостей приймаючих територій. Така евакуація з території бойових дій або виїзд з тимчасово окупованих територій є координованою та включає сприяння переміщенню через треті країни. Ключовим елементом такої системи є нормативно врегульований процес евакуації, що включає визначені критерії прийняття рішень про проведення евакуації, ролі та відповідальність усіх залучених суб’єктів, а також стандартизовані алгоритми дій на кожному етапі — від інформування населення і організації виїзду до первинного розміщення та подальшого супроводу людей. Особливої уваги потребує врегулювання механізму виїзду з тимчасово окупованих територій, у тому числі через треті держави, що повинно включати забезпечення належної координації діяльності дипломатичних установ України та інших заінтересованих органів і інституцій щодо надання практичної допомоги громадянам України, які виїхали з таких територій, з метою їх подальшого повернення на підконтрольну Україні територію. Водночас повинно бути забезпечено розроблення, затвердження та застосування стандартних операційних процедур для різних типів переміщення, включаючи виїзд через треті країни та використання міжнародного гуманітарного механізму, а також належна 9 координація дій з міжнародними партнерами та третіми державами щодо організації такого переміщення та подальшого повернення осіб. Таке врегулювання повинно забезпечити передбачуваність дій, видимість для держави людей, які евакуювалися або виїхали з тимчасово окупованих територій, та зменшити навантаження на окремих субʼєктів у кризових умовах. Невід’ємною складовою переміщення є рання комплексна оцінка потреб ще на етапі евакуації або безпосередньо після виїзду з небезпечних територій, у тому числі самостійного. Оцінка охоплює соціальні, житлові, медичні, освітні та інші базові потреби, а також обмеження, пов’язані з мобільністю, станом здоров’я чи сімейним складом. Це дає змогу не лише забезпечити первинну підтримку, а і сформувати обґрунтований маршрут подальшого розміщення і супроводу та забезпечити узгодження потреб людей з можливостями приймаючих територіальних громад, знижуючи ризики повторного переміщення і перевантаження окремих територіальних громад. Організація транзитних центрів у межах цього процесу розглядається як елемент безперервного маршруту підтримки. Такі центри повинні функціонувати як місця, де людина отримує інформацію, базову допомогу, де її потреби оцінюються з можливістю подальшого визначення приймаючої територіальної громади на підставі такої оцінки. Реалізація зазначеної цілі також передбачає використання цифрових інструментів для координації евакуації та первинного розміщення, зокрема інтеграцію результатів оцінки потреб в Єдину інформаційну систему соціальної сфери. Це створює умови для прозорого розподілу між територіальними громадами, а також для планування подальших кроків підтримки на основі даних. У результаті евакуація повинна перетворитися з кризової реакції на керований процес, який закладає основу для подальшої адаптації, інтеграції або повернення внутрішньо переміщених осіб і зменшує соціальні та управлінські ризики на наступних етапах. Основними завданнями, необхідними для досягнення зазначеної цілі, є: покращення нормативного врегулювання процесу евакуації з території бойових дій в умовах воєнного стану; ефективна координація евакуаційних заходів на державному, регіональному та місцевому рівні, а також координація надання гуманітарної допомоги особам, які евакуювалися з території бойових дій або виїхали з тимчасово окупованих територій; забезпечення безперервності супроводу осіб і сімей, які зазнали внутрішнього переміщення, шляхом формування цілісного маршруту підтримки на основі ранньої комплексної оцінки потреб і оперативного 10 відображення інформації в інтегрованій платформі підтримки внутрішньо переміщених осіб та Єдиній інформаційній системі соціальної сфери; організація планування та підготовки до евакуації населення, зокрема маломобільних груп населення та осіб, які проживають або зараховані на цілодобове перебування до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування, а також населення разом із сільськогосподарськими тваринами; своєчасне, повне та доступне інформування населення про евакуацію з території бойових дій, виїзд з тимчасово окупованих територій, права, обовʼязки і подальшу підтримку внутрішньо переміщених осіб; належне функціонування транзитних центрів як місць надання населенню, яке евакуювалося чи виїхало з тимчасово окупованих територій, базового пакета послуг і предметів першої необхідності та проведення первинного оцінювання потреб у допомозі та послугах з подальшим направленням для забезпечення доступу до них. Ключовими показниками досягнення цілі є: забезпечення ефективної роботи координаційного штабу на державному, регіональному та місцевому рівні, а також координаційних центрів підтримки цивільного населення; оновлення критеріїв формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією; розроблення та періодичне оновлення планів проведення заходів з евакуації населення, зокрема маломобільних груп населення та осіб, які проживають або зараховані на цілодобове перебування до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування; розроблення та впровадження порядку евакуації населення разом із сільськогосподарськими тваринами з подальшим їх розміщенням; систематичне проведення оцінки потреб осіб, які евакуювалися з території бойових дій або виїхали з тимчасово окупованих територій, і забезпечення доступу до послуг, передусім до медичних і соціальних послуг для маломобільних груп населення; посилення спроможностей центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування з планування та підготовки до евакуації населення або виїзду з тимчасово окупованих територій; підвищення обізнаності населення, зокрема маломобільних груп, про дії під час проведення евакуації по всій території України; забезпечення необхідними транспортними та логістичними спроможностями для евакуації населення, зокрема осіб з інвалідністю та 11 інших маломобільних груп населення, а також самостійного переміщення з територій, де оголошено евакуацію; проведення інформаційних кампаній щодо евакуації і виїзду з тимчасово окупованих територій та підтримки після переміщення систематично та з урахуванням особливостей доступу до інформації осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях; облаштування транзитних центрів і забезпечення надання в них допомоги та послуг населенню, яке евакуювалося чи виїхало з тимчасово окупованих територій. систематичне проведення оцінки потреб у медичних і соціальних послугах з догляду серед осіб старшого віку та осіб з інвалідністю, які евакуювалися з території бойових дій або виїхали з тимчасово окупованих територій, і забезпечення доступу до таких послуг. Верхньорівневі показники досягнення цілі такі: щонайменше 75 відсотків осіб/сімей пройшли первинну оцінку потреб протягом 72 годин після виїзду з небезпечної території та отримали необхідну підтримку; частка повторних екстрених переміщень не більше 10 відсотків загальної кількості евакуйованих або тих, хто виїхав з тимчасово окупованих територій; щонайменше 85 відсотків маломобільних осіб отримують спеціалізований супровід під час евакуації. Стратегічна ціль 3. Сприяння адаптації та інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючі територіальні громади шляхом посилення самостійності, підтримки територіальних громад і адресної підтримки Досягнення зазначеної цілі передбачає перехід від тимчасових і фрагментованих рішень до адаптації та стійкої інтеграції внутрішньо переміщених осіб у соціально-економічне життя приймаючих територіальних громад. Зазначене повинно здійснюватися з фокусом на самозарадність осіб та відповідно зменшення залежності від допомоги. Водночас держава забезпечує підтримку внутрішньо переміщених осіб, які потребують постійної допомоги. Наскрізним елементом реалізації цієї стратегічної цілі є запровадження комплексної системи оцінювання потреб внутрішньо переміщених осіб на всіх етапах внутрішнього переміщення. Зокрема, передбачається впровадження первинного оцінювання потреб евакуйованих осіб та членів їх сімей з використанням отриманих результатів для подальшого формування індивідуального маршруту підтримки у соціальній, житловій, освітній, економічній та інших сферах. Ключовою передумовою є системне врахування внутрішньо переміщених осіб, їх потреб та інтересів у стратегічному, бюджетному та 12 інвестиційному плануванні територіальних громад. Внутрішньо переміщені особи повинні розглядатися не як тимчасове навантаження, а як фактор розвитку територій, що впливає на планування житлової політики, соціальної інфраструктури, мережі послуг, транспорту та місцевого ринку праці. Врахування інтересів та потреб внутрішньо переміщених осіб у стратегічних документах розвитку територіальних громад/регіонів повинно створити основу для прогнозованих і обґрунтованих управлінських рішень. Для забезпечення адаптації та інтеграції внутрішньо переміщених осіб держава сприятиме вирівнюванню фінансового навантаження на приймаючі територіальні громади, зокрема шляхом удосконалення механізму бюджетного планування і міжбюджетних трансфертів, який враховуватиме істотні зміни чисельності населення протягом бюджетного періоду внаслідок внутрішнього переміщення. Це може включати механізм оперативного коригування трансфертів, додаткові формульні дотації або інші інструменти, що дають змогу територіальним громадам своєчасно підтримувати належний рівень послуг та інфраструктури відповідно до фактичного навантаження. Підтримка внутрішньо переміщених осіб на рівні територіальних громад потребує системних інвестицій у розвиток інфраструктури та інституційної спроможності територіальних громад, що здійснюються через програми публічних інвестицій і публічні інвестиційні проекти за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, міжнародної фінансової та технічної допомоги, донорських програм, а також публічно-приватне партнерство у разі, коли це є доцільним та відповідає публічним інтересам. Пріоритетом таких інвестицій є забезпечення доступності житла, соціальних і адміністративних послуг, безбар’єрності та можливостей для економічної активності. Форми підтримки внутрішньо переміщених осіб визначатимуться на основі періодичного індивідуального оцінювання потреб та результатів виконання індивідуального плану заходів з адаптації та інтеграції, що забезпечуватиме сталість, передбачуваність і адресність рішень. Вибір місця проживання внутрішньо переміщених осіб повинен базуватися не лише на критерії доступності житла, але і на можливостях зайнятості. З огляду на це одним з ключових напрямів повинно залишатися відновлення економічної самостійності внутрішньо переміщених осіб через доступ до працевлаштування, професійного навчання, підприємницьких можливостей, а також послуг, які зменшують бар’єри зайнятості, зокрема доглядові послуги за дітьми та особами, які потребують стороннього догляду. Адаптація з метою подальшої інтеграції внутрішньо переміщених осіб також потребує задоволення освітніх, психосоціальних та соціокультурних потреб, які у разі їх незадоволення ускладнюють відновлення життєвих траєкторій. Недостатня узгодженість навчальних програм і відсутність 13 інституційної підтримки освітньої інтеграції, передусім дітей та молоді, які перемістилися після перебування в окупації, посилюють соціальну ізоляцію, поглиблення освітніх розривів та втрат. Ключовою передумовою стійкої інтеграції внутрішньо переміщених осіб повинно бути вирішення питання забезпечення житлом через доступність та/або спроможність національних, регіональних та місцевих програм, зокрема їх фінансування, належної реалізації та достатності інформування про них. Політика повинна передбачати розвиток довгострокових рішень із забезпечення житлом, зокрема соціального житла, послуги підтриманого проживання та фінансово-кредитного механізму підтримки будівництва, придбання, оренди житла, який забезпечуватиме постійне проживання та можливість планування життя. Місця тимчасового проживання повинні стати тимчасовим рішенням з подальшою їх трансформацією у житло для тимчасового проживання або соціальне житло. Важливою складовою адаптації та інтеграції повинно бути забезпечення доступної та якісної психосоціальної підтримки, зокрема на рівні територіальних громад, з урахуванням психологічних викликів, пов’язаних з досвідом війни, переміщенням, втратою дому та розривом соціальних зв’язків. Обмежена доступність такої підтримки, особливо на місцевому рівні, знижує здатність людей до навчання, працевлаштування та активної участі в житті територіальних громади. Інтеграція внутрішньо переміщених осіб передбачає також створення умов для локального діалогу, взаємодії та спільного планування громадського життя, що сприяє відновленню довіри, відчуття приналежності та соціальної згуртованості. Підтримка ініціатив, спрямованих на залучення внутрішньо переміщених осіб до життя територіальних громад, розглядається як елемент зміцнення спільнот і довгострокової стійкості приймаючих територіальних громад. Водночас важливо забезпечити створення умов для збереження внутрішньо переміщеними особами місцевої ідентичності, культурного різноманіття, історії та соціальних зв’язків. У результаті реалізації цієї стратегічної цілі підтримка внутрішньо переміщених осіб повинна еволюціонувати від переважно короткострокових та універсальних форм допомоги до системної моделі адаптації та інтеграції, орієнтованої на відновлення самостійності людини, з урахуванням її потреб і спроможностей, її економічну активність і повноцінну участь у житті приймаючої територіальної громади із збереженням адресної підтримки для осіб і сімей, які перебувають в складних життєвих обставинах. Основними завданнями, необхідними для досягнення зазначеної цілі, є: забезпечення виконання комплексних програм підтримки внутрішньо переміщених осіб після прибуття до приймаючої територіальної громади; 14 створення умов для економічної самостійності внутрішньо переміщених осіб, зокрема через доступ до працевлаштування, професійного навчання, перекваліфікації та розвитку підприємницької діяльності; посилення фінансової та інституційної спроможності приймаючих територіальних громад у зв’язку з внутрішнім переміщенням з урахуванням фактичного навантаження на інфраструктуру та публічні послуги; створення умов для реалізації права на житло внутрішньо переміщеними особами через сталі житлові рішення; забезпечення всебічного розвитку та соціальної інтеграції дітей та молоді з числа внутрішньо переміщених осіб; розвиток доступної психосоціальної підтримки та інструментів локальної взаємодії, спрямованих на зміцнення соціальної згуртованості, відновлення довіри та підтримку культурного різноманіття, збереження місцевої ідентичності. Ключовими показниками досягнення цієї цілі є: забезпечення комплексної підтримки внутрішньо переміщених осіб одразу після прибуття до приймаючої територіальної громади; наявність у приймаючих територіальних громадах інституційних та фінансових інструментів для реагування на потреби внутрішньо переміщених осіб на етапах адаптації та інтеграції; забезпечення створення умов для реалізації права на житло внутрішньо переміщеними особами, у тому числі через механізм соціальної оренди, створення соціального житла та трансформацію місць тимчасового проживання; забезпечення доступу внутрішньо переміщених осіб до працевлаштування, професійного навчання та підтвердження кваліфікацій; зменшення частки внутрішньо переміщених осіб, які залежать виключно від допомоги, за винятком осіб, які потребують постійної підтримки; надання соціальних послуг з урахуванням індивідуальних потреб внутрішньо переміщених осіб; забезпечення доступу дітей та молоді з числа внутрішньо переміщених до всебічного розвитку та інтеграції в приймаючих територіальних громадах; забезпечення належного інформування внутрішньо переміщених осіб про права, послуги і можливості інтеграції в доступному форматі; реалізація ініціатив, спрямованих на збереження місцевої ідентичності, зміцнення соціальної згуртованості та підтримку культурного різноманіття. 15 Верхньорівневі показники досягнення цілі такі: щонайменше 80 відсотків осіб, які зазнали переміщення, пройшли адаптацію з метою подальшої інтеграції на основі оцінювання потреб; щонайменше 70 відсотків працездатних внутрішньо переміщених осіб мають стабільну зайнятість або самозайнятість; частка внутрішньо переміщених осіб, що залежать лише від соціальної та гуманітарної допомоги, менш як 15 відсотків; частка внутрішньо переміщених осіб, забезпечених житлом для постійного проживання (оренда, зокрема соціальна, соціальне житло, власне житло, підтримане проживання) — не менш як 85 відсотків; зменшення частки внутрішньо переміщених осіб, які проживають у місцях тимчасового проживання понад 12 місяців, — не менш як на 30 відсотків щороку; щонайменше 65 відсотків внутрішньо переміщених осіб у соціологічних опитуваннях зазначають, що відчувають себе частиною територіальної громади та планують залишатися у територіальній громаді найближчі два — три роки. Стратегічна ціль 4. Створено умови для добровільного, безпечного та стійкого повернення внутрішньо переміщених осіб та їх реінтеграції у зв’язку з відновленням територій Досягнення зазначеної цілі передбачає формування системної та узгодженої державної політики повернення, яка охоплює всіх внутрішньо переміщених осіб, у тому числі тих, що мали досвід перебування за кордоном, та ґрунтується на принципах добровільності, безпеки і поінформованого вибору. Повернення розглядається як один із можливих життєвих сценаріїв, а не як універсальне або обов’язкове рішення. Державна політика полягає у стимулюванні повернення лише за наявності об’єктивних передумов, зокрема безпекових, житлових, інфраструктурних та економічних, і уникненні заохочення передчасних або непродуманих рішень, що можуть призвести до повторного переміщення чи соціальної нестабільності. Ключовим елементом досягнення зазначеної цілі є забезпечення доступу до достовірної, актуальної та структурованої інформації для осіб, які розглядають можливість повернення до покинутого місця проживання. Така інформація повинна охоплювати стан безпеки, хід відновлення інфраструктури, доступність житла, соціальних, медичних, адміністративних, освітніх та інших послуг, можливості працевлаштування та наявні програми підтримки. Надання інформації повинно здійснюватися через єдині державні канали та цифрові інструменти, що забезпечують поінформований вибір. 16 Державна політика щодо повернення також передбачає формування та виконання узгоджених програм реінтеграції для осіб і сімей, які приймають рішення повернутися, незалежно від того, чи йдеться про повернення з інших регіонів України, чи з-за кордону. Такі програми повинні ґрунтуватися на оцінці індивідуальних потреб та включати житлові рішення, покращення доступу до соціальних та медичних послуг, сприяння зайнятості та інші інструменти, необхідні для відновлення самостійності або соціальної підтримки тих, хто цього потребує. Важливою складовою зазначеної цілі є узгодження політики щодо повернення з державними та регіональними стратегіями відновлення і розвитку територій. Повернення людей повинно бути синхронізоване з вирішенням гуманітарних питань (розмінування, робота критичної інфраструктури), відновленням житлового фонду і соціальної інфраструктури, розвитком місцевих економік і спроможності територіальних громад. Реалізація цієї стратегічної цілі також враховує, що для частини внутрішньо переміщених осіб, у тому числі тих, що мали досвід перебування за кордоном, інтеграція у приймаючі територіальні громади може залишатися довгостроковим або постійним рішенням. Державна політика повинна забезпечувати баланс між підтримкою повернення і створенням умов для повноцінного життя людей у територіальних громадах фактичного проживання, поважаючи індивідуальний вибір і життєві обставини. У результаті реалізації зазначеної цілі повернення повинно стати поетапним, скоординованим і стійким процесом, який сприяє відновленню територіальних громад та ефективному розвитку людського потенціалу, водночас зберігаючи ключовий принцип — добровільність і повагу до рішення кожної людини. Основними завданнями, необхідними для досягнення зазначеної цілі, є: запровадження програм підтримки добровільного, гідного і безпечного повернення та реінтеграції; інтеграція процесу повернення з процесами відновлення та розвитку територій з метою запобігання повторному переміщенню та забезпечення стійкості рішень; інформування населення про умови повернення, зокрема безпековий стан для повернення до покинутого місця проживання, про ризики повернення на тимчасово окуповані території, території активних бойових дій; забезпечення підтримки реінтеграції осіб, які повернулися, з урахуванням їх індивідуальних потреб. 17 Ключовими показниками результативності є: розроблення та затвердження критеріїв визначення населеного пункту безпечним для повернення; затвердження та впровадження державних, регіональних та місцевих програм підтримки добровільного, гідного і безпечного повернення та реінтеграції, інтегрованих із стратегіями відновлення та розвитку територій; запровадження регулярного інформування населення на державному, регіональному та місцевому рівні про небезпеку (або ризики) повернення на тимчасово окуповану територію, територію активних бойових дій; здійснення систематичного інформування про безпечне повернення, умови надання підтримки та програми сприяння реінтеграції; надання підтримки внутрішньо переміщеним особам, які повернулися, для реалізації права на житло, соціальних, економічних та інших прав відповідно до їх потреб; реалізація територіальними громадами проектів, спрямованих на створення умов для повернення та реінтеграцію разом з національними та міжнародними партнерами; зменшення випадків повторного внутрішнього переміщення. Верхньорівневі показники досягнення цілі такі: понад 80 відсотків осіб, які повернулися, в опитуваннях зазначають, що мали достатню інформацію про безпекову ситуацію, доступність житла і послуг, можливості працевлаштування у місці повернення; рівень повторного внутрішнього переміщення протягом шести місяців серед тих, хто повернувся, не більш як 15 відсотків; у територіальних громадах, де реалізуються проекти відновлення житла, інфраструктури та соціальних послуг, спостерігається стале зростання чисельності населення (позитивна демографічна динаміка). Очікувані результати реалізації Стратегії Очікувані результати на кожному етапі із зазначенням запланованого строку досягнення цільових показників та орієнтовного обсягу необхідних фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів наведені в операційному плані заходів з реалізації цієї Стратегії. Результатом реалізації цієї Стратегії стане підвищення якості життя внутрішньо переміщених осіб шляхом посилення їх спроможностей та соціальної стійкості, стимулювання економічної активності, забезпечення реалізації їх прав та основоположних свобод, а також забезпечення добровільного, гідного та безпечного повернення до покинутого місця 18 проживання, зокрема: запроваджена системна цілісна державна політика щодо внутрішнього переміщення; забезпечена міжсекторальна взаємодія між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями та благодійними, неурядовими організаціями, неурядовими організаціями інших держав, міжнародними неурядовими організаціями з метою ефективного реагування на виклики внутрішнього переміщення; наявна підтримка територіальних громад щодо створення умов для прийняття внутрішньо переміщених осіб та їх повернення до покинутого місця проживання; забезпечення через прозорий механізм підтримки внутрішньо переміщених осіб доступності і справедливості надання допомоги на всіх етапах переміщення; створені умови для своєчасної евакуації (переміщення) осіб з небезпечних територій та задоволення їх першочергових потреб; здійснюється адаптація внутрішньо переміщених осіб в приймаючих територіальних громадах, яка відповідає їх потребам; забезпечено створення умов для інтеграції внутрішньо переміщених осіб та для розвитку їх потенціалу, посилення спроможності внутрішньо переміщених осіб у приймаючих територіальних громадах з можливостями збереження місцевої ідентичності; створені умови, за яких внутрішньо переміщені особи мають можливість безпечно та гідно повернутися до покинутого місця проживання; здійснюється реінтеграція внутрішньо переміщених осіб після повернення до покинутого місця проживання. Моніторинг, оцінка результатів реалізації Стратегії та звітування Координацію дій з реалізації цієї Стратегії здійснює Мінсоцполітики. Реалізація цієї Стратегії здійснюється двома етапами відповідно до операційного плану заходів, який ґрунтується на визначених стратегічних цілях і завданнях та містить перелік заходів і показники (індикатори) їх виконання. Органи, що забезпечують реалізацію цієї Стратегії, подають щокварталу до 15 числа наступного місяця Мінсоцполітики звіт про виконання ними операційного плану заходів з реалізації цієї Стратегії, в якому зазначають ґрунтовну інформацію про стан виконання відповідних 19 заходів, включаючи причини, що призвели до порушення строків здійснення заходів. Мінсоцполітики узагальнює отриману інформацію та починаючи з 2027 року подає щороку до 1 березня Кабінетові Міністрів України звіт про хід реалізації цієї Стратегії та звіт про стан виконання операційного плану заходів з реалізації цієї Стратегії. Моніторинг і оцінка прогресу реалізації цієї Стратегії здійснюються Мінсоцполітики з урахуванням показників для проведення моніторингу її реалізації із залученням представників органів державної влади та за згодою — експертних та наукових установ, міжнародних організацій, інститутів громадянського суспільства тощо. Результати проведення моніторингу використовуються для розроблення операційного плану заходів з реалізації цієї Стратегії на наступний період. Показниками результативності реалізації цієї Стратегії є: Найменування показника Вихідний показник Кінець 2028 року Кінець 2030 року Рівень сформованості цілісної системи управління внутрішнім переміщенням, що охоплює координаційний механізм, цифрову інтеграцію, планування на основі даних система функціонує фрагментарно забезпечено функціонування необхідного механізму планування на основі даних, координації та цифрової інтеграції для керування процесами внутрішнього переміщення забезпечено функціонування сталої інтегрованої системи управління внутрішнім переміщенням, що реагує на змінні обставини Рівень спроможності системи евакуації та первинного реагування щодо забезпечення своєчасної підтримки населення механізм реагування потребує уніфікації та посилення забезпечено функціонування координаційного механізму евакуації та оцінювання потреб забезпечено функціонування сталої системи евакуації, первинного реагування та супроводу 20 Найменування показника Вихідний показник Кінець 2028 року Кінець 2030 року Рівень соціальноекономічної інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючих громадах переважає короткостроковий механізм підтримки забезпечено перехід до системного механізму адаптації, житлових та економічних рішень забезпечено функціонування сталої системи інтеграції та самостійності внутрішньо переміщених осіб Рівень готовності держави та територіальних громад до забезпечення добровільного повернення та реінтеграції відсутня цілісна система підтримки повернення забезпечено запровадження механізму підтримки повернення та реінтеграції, яка розгортається після припинення бойових дій, деокупації забезпечено функціонування сталої системи добровільного повернення та реінтеграції у взаємозв’язку з відновленням територій Фінансове забезпечення реалізації Стратегії Джерелами фінансування заходів з реалізації цієї Стратегії є кошти державного та місцевих бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Окремі заходи можуть потребувати залучення додаткових коштів, обсяг яких визначається головними розпорядниками бюджетних коштів під час підготовки бюджетних запитів на відповідні періоди. Орієнтовні обсяги фінансування уточнюються під час формування відповідних бюджетних програм або залежно від фактично отриманої міжнародної технічної допомоги, що може надаватися у формі експертної підтримки, матеріальних ресурсів або цільового фінансування. Розподіл фінансових ресурсів здійснюється на основі принципу збалансованості, що передбачає належне забезпечення як гуманітарного напряму, так і завдань з відновлення та розвитку, з урахуванням реальних можливостей бюджетів на відповідний рік. ___________________
